Кремль стверджує, що всі хто його критикує – божевільні
Графік показує згадування слова «русофобія» та «русофоб» російським МЗС, на сайтах Sputnik та RT, 2001–17 роки. (Джерело: DFRLab)
Остання лінія захисту російського уряду від своїх критиків полягає в твердженні, що всі хто його критикує – психічно неврівноважені. Іноді це є єдиною лінією захисту Кремля.
Після анексії Криму Росією у березні 2014 року у спосіб, який більшість міжнародного співтовариства сприйняла як незаконний, Кремль намагався виправдати цей крок, називаючи своїх противників «русофобами». Оскільки російське втручання у президентські вибори в США у 2016 році також було викрите, російські урядовці почали звинувачувати своїх критиків в «антиросійській істерії».
Ці звинувачення у психічній нестабільності не є випадковими. @DFRLab виявив використання Міністерством закордонних справ Росії та російськими державними пропагандистськими органами двох термінів, починаючи з 2001 року.
Офіційне вживання «русофобії» вибухнуло після анексії Криму в березні 2014 року. Спочатку термін використовувався для обґрунтування анексії, потім його почали застосовувати для «нападів» на іноземних критиків російського уряду (особливо Канаду, Європейський Союз та конгрес США), у тому числі тих, хто наклав санкції на Росію.
«Антиросійська істерія» з’явилась пізніше та почала вирувати в 2017 році. В основному термін використовувався для опису реакції на втручання Росії у вибори в США, часто разом з термінами «полювання на відьом» та «маккартизм». Найбільше термін використовувався RT.
Згадування «антиросійської істерії» у 2001–2017. (Джерело: DFRLab, на основі аналізу веб-сайтів МЗС Росії, Sputnik, та RT.)
Ці напади пасують до загальної картини реакцій Кремля «відкинути, спотворити, відвернути увагу, розгубити». Однак рішення називати своїх критиків божевільними дозволяє припустити, що російському уряду складно довести їхню неправоту. Сказати, що критик критикує лише тому, що він має фобію – це останній аргумент, який виражає фундаментальну слабкість позиції Кремля.
Русофобія до 2014 року
«Русофобія» — ірраціональний страх або ненависть до Росії чи росіян — практично не з’являлась в офіційних заявах Росії раніше 2014 року. Відповідно до пошуку терміну «русофоб» (для інкапсуляції варіантів «русофобія», «русофоб» та «русофобний») на англомовній версії веб-сайту МЗС, у період з 2001 року до кінця 2013 року, він використовувався лише шість разів. Сайт RT, «інформаційна зброя» російського уряду, додав ще два згадування.
Перші випадки використання цього терміну стосувалися суперечок між Росією та її сусідами. Це торкнулось Латвії в 2004 році, після того, як вона вислала російського дипломата, України в 2007 та 2009 роках, а також невизначених колишніх радянських держав у 2011 році. В останньому випадку суть питання полягала в тому, чи слід розглядати Червону Армію 1944-45 рр. як визвольну чи окупаційну силу. Критика Червоної Армії є надзвичайно чутливою темою для Росії, яка сприймається з квазі-релігійним запалом; МЗС часто згадує критиків Червоної Армії як «богохульників».
Однак використання цього терміну пізніше було зосереджено на звинуваченнях у корупції, злочинах та порушеннях прав людини. У 2010 році, RT назвав статтю про екстрадицію підозрюваного російського дилера зброї Віктора Бута в США – «Русофобія». Це слово з’явилося тільки в заголовку, а не в статті, а отже, може бути лише редакційною вставкою RT.
У 2013 році Міністерство закордонних справ використовувало слово тричі. Два випадки стосувались так званого «Закону Магнітського» в Сполучених Штатах, який санкціонував російських громадян, пов’язаних із смертю під вартою російського адвоката та розслідувача випадків корупції Сергія Магнітського у 2009 році. Третій випадок полягав у «нападі» на резолюцію Європарламенту, в якій було запропоновано ввести поступки ЄС для Росії у сфері лібералізації візового режиму, за умови прогресу в демократії.
Мова міністерства була, як мінімум, пронизливою. Одна з заяв згадувала американських сенаторів Джона Маккейна та Бена Кардина як «шалених русофобів», а інша називала поведінку Європейського Парламенту немислимою.
«Звернули увагу на відверто русофобний характер параграфів стосовно Росії. Антиросійські випади Європарламенту – не новина і не рідкість. Однак цього разу антиросійський запал переходить усі мислимі межі.»
Ні Закон Магнітського, ні резолюцію Європарламенту не можна справедливо називати «русофобним» у звичайному значенні слова «страх і ненависть до Росії чи росіян». Насправді ж, Закон підкреслив важливість хороших відносин з Росією та прав людини в Росії.
«Сполучені Штати прагнуть до взаємовигідних відносин з Російською Федерацією на основі поваги до прав людини і верховенства права та підтримує народ Російської Федерації в його зусиллях з реалізації свого повного економічного потенціалу та розвитку демократії, прав людини, і верховенства права.»
Важко інтерпретувати заклик до покращення демократичних стандартів в Росії як «шалену русофобію». Це можна зробити лише якщо поширити визначення поняття «русофобія» на «критику російського уряду», або якщо судження такого коментаря є нещирим і робить резолюції русофобними, незважаючи на те, про що в них йдеться.
Ймовірна причина цієї риторики полягає в іншому. Обидва нормативно-правових акти звинувачують російський уряд у недотриманні демократичних стандартів. Враховуючи події 2011-12 років, коли тисячі росіян протестували проти фальсифікації голосування, критика була легітимною. Сама собою, вона була небезпечною для російського уряду, оскільки була точною, а не хибною.
Звинувачення в «русофобії» в 2013 році, таким чином, було спробою перекричати легітимну критику. Ця тактика продовжилася в 2014 році, змінився тільки масштаб.
Після Криму
У 2014 році Росія здійснила анексію Криму і запустила збройний конфлікт на Сході України. У липні 2014 року в ході конфлікту було збито рейс MH17 Малайзійських авіаліній, в результаті чого померло 298 цивільних осіб, які перебували на борту. Протягом 2014 і 2015 рр. російські збройні сили періодично здійснювали атаки в Україну, в той час, як російський уряд спростував їхню присутність.
Знову ж таки, докази були не на користь Росії. Селфі, які опубліковували російські солдати доводи їхню присутність на українських полях битв. Міжнародний трибунал дійшов висновку, що ракета, яка знищила MH17, влетіла в Україну з Росії. На дипломатичному фронті велика більшість держав-членів ООН визнали анексію Криму незаконною.
Як тільки розпочалась критика, з’явилось і використання МЗС «русофобії». Вживання терміну в одинадцяти окремих заявах у 2014 році майже вдвічі перевищило загальну кількість використань за попередні тринадцять років. У 2015 році кількість зменшилася до десяти вживань, у 2016 році зросла більш ніж вдвічі до 27, а в 2017 році знову подвоїлася до 56. Ці цифри були отримані шляхом пошуку слова «русофоб» на англомовному веб-сайті міністерства, за виключенням результатів, в яких слово було представлене в запитаннях журналістів, або фігурувало у відповідях на такі запитання.
Більшість ранніх коментарів мали на меті виправдати анексію Криму, характеризуючи український уряд як русофобний, як це було зроблено в заяві президента Володимира Путіна 18 березня.
«Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацісти, русофоби та антисеміти. Саме вони і сьогодні багато в чому визначають життя на Україні.»
Фактично, хоча крайні праві групи відіграли певну роль в українській революції та подальшому конфлікті, вони були і залишаються незначною групою, яка ніколи не мала більш ніж мізерної присутності в парламенті, значно меншої, ніж у парламентських крайніх правих партій, з якими Кремль має сердечні відносини в таких країнах, як Франція та Німеччина.
Проте на цьому етапі навіть інші критики Кремлівської політики отримали ярлик «Русофобія». До списку увійшов Європейський парламент, який звинуватив російську владу (цілком точно) в дестабілізації ситуації на Східній Україні. Відповідь Росії знову була пронизливою.
«Колективний русофобний психоз, який переживає склад Європарламенту, що йде, – це не до МЗС, а до фахівців іншого профілю. Черговий сплеск хвилі антиросійської істерії євродепутатів, які вступили в передвиборну боротьбу, заснований на невимовному спотворенні суті того, що відбувається в Україні, безпрецедентний за своєю абсурдністю і тенденційністю.»
З часом термін «Русофобія» все частіше застосовувався до таких критиків. У березні 2015 р. Парламент, що базується в Страсбурзі, Франція, знову засудив дії Росії, і знову був звинувачений у русофобії та безумстві представником МЗС:
«Цей «опус» можна розцінити лише як черговий продукт, підготовлений русофобною більшістю євродепутатів. Як завжди, вийшла замішана на абсурді компіляція брехні і відвертих перекручувань. Тільки хвора уява може розгледіти зв’язок між сюжетами, що не мають нічого спільного, в збірній солянці, яку запропонували в Страсбурзі.»
Деякі з «нападів» були більш тонкими, і зобразили ЄС (а пізніше і НАТО) як «заручників» «русофобної меншини», в очевидній спробі розділити держави-члени.
Міністерство повторювало одну й ту саму тему у відношенні до ЄС і НАТО, а особливо до країн Балтії та Польщі, десятки разів протягом наступних двох років, що проілюстровано в наступних двох заявах. Перша зроблена у січні 2015 року, друга – у грудні 2017 року:
«[Європейська] Рада в черговий раз виявилася заручником агресивної меншини, для якої українська криза лише привід для нав’язування русофобних підходів і протидії нормальній співпраці між Росією і Євросоюзом.»
«Перспективи відносин з Євросоюзом залишаються заручником русофобної лінії вузької групи країн всередині ЄС, по суті, діючої в інтересах США, а не Європи.»
Канада стала жертвою подібних висловлювань в січні 2016 року, після того як вона запровадила санкції проти Росії. Ототожнення санкцій з божевіллям було висловлено самим міністром закордонних справ Сергієм Лавровим.
«Я вважаю, що останні два роки взагалі були періодом втрачених можливостей у відносинах з Канадою, коли колишня влада раптом взяла русофобну лінію, згорнула двосторонні зв’язки, ввела санкції проти російських фізичних та юридичних осіб…»
«Напади» повторились в 2017 році, і вони знову були прямо пов’язані з санкціями та ірраціональністю.
«На жаль, останніми роками керівництво Канади, всупереч здоровому глузду, пішло шляхом руйнування накопиченого позитиву, підігруючи русофобним настроям і вводячи проти Росії необґрунтовані санкції.»
Проте все частіше звинувачення в русофобії стосувалось Сполучених Штатів. На цьому було наголошено по одному разу в 2014 та 2015 роках, і п’ять разів в 2016 році, використовуючи наступні коментарі:
«Загальновідомо, що саме США розпочали санкційну агресію проти Росії і здійснюють широкомасштабну русофобну пропаганду по всьому світу, намагаючись зняти з себе відповідальність за підтримку воєнного перевороту в Україні та кривавої війни на Донбасі.»
«Ми чуємо і бачимо русофобію, яка зашкалює в американському інформаційному просторі. З нас «ліплять» образ якогось «всесвітнього лиходія» і ворога США і всього «прогресивного людства». Багато діячів не тільки з журналістського середовища, а й політики, в тому числі офіційні представники Адміністрації, практично намагаються звалювати все підряд на Росію.»
Переломний момент відбувся в жовтні 2016 року, після того як Управління США з питань національної безпеки та Департамент внутрішньої безпеки підтвердили те, що російські хакери поцілили Демократичну президентську кампанію. За наступні п’ятнадцять місяців Міністерство закордонних справ звинуватило американський уряд у русофобії дев’ятнадцять разів, з цитатами, подібними наведеним нижче.
«З позицій здорового глузду так само складно оцінювати русофобну істерію, яка стала нагнітатися в американському суспільстві напередодні президентських виборів.»
«Американським любителям санкцій, що занурили США в русофобну істерію, давно пора позбутися ілюзій.»
«Останнім часом в США штучно нагнітається русофобна істерія.»
Зверніть увагу на зростання використання терміну «істерія» поряд з «русофобією».
Як і у випадку України, ці коментарі не були випадковими. Вони з’явились в контексті збільшення доказів щодо російських операцій впливу під час виборів у США, зокрема, зламу електронних листів Демократичної партії (приписаного російським хакерам аналітиками з кібер-безпеки та американськими і нідерландськими розвідслужбами) та викриття тисяч аккаунтів у соціальних медіа, підроблених для просування повідомлень, спрямованих на посилення суперечностей в суспільстві (факти, підтверджені Twitter та Facebook).
Отже, обвинувачення в «русофобії» з’являються знову як спроба перекричати критиків без обговорення суті їхніх критичних зауважень.
RT та Sputnik
Риторика МЗС під назвою «Русофобія» була доповнена російськими державними англомовними ЗМІ RT та Sputnik. Це не дивно, з огляду на роль, яку обидва ЗМІ відіграють у повідомленнях уряду Росії (аналізу ролі RT за посланням).
В обох них використання терміну злетіло в 2017 році – з трьох згадувань до 28 у випадку RT, і з десяти до 35 на сайті Sputnik. Більшість цих коментарів увійшли до розділу «думки», але вони були опубліковані настільки послідовно, що створюють враження редакційної політики.
Список звинувачених в «русофобії» сильно різниться. Групи та особи, охоплені RT, включають:
Еліта Великобританії (імена неуточнені)
«Неокони» (неуточнені)
Фільм «Ластівки і амазонки»
Журналісти Едвард Лукас та Енн Епплбаум (у кількох випадках)
Сенатор Джон Маккейн (також у кількох випадках)
Актор Морган Фріман (@DFRLab проаналізувала повнй спектр атаки на Фрімана за посиланням).
Міжнародний олімпійський комітет та «Західна еліта» (неуточнена)
Президентська кампанія Хілларі Клінтон
Список сайту Sputnik так само охопив широке коло осіб. Для повноти картини слід зазначити, що він одного разу назвав автора цієї статті одним з «ведучих русофобів ЄС» разом з Епплбаумом, Лукасом та іншими аналітиками російської пропаганди. Агентство навіть додало «русофобію» у якості загального тега до своїх статей. Цікаво, що ряд статей на сайті зосереджені на Швеції, яка зображена і русофобною, і параноїдальною.
Подібне охоплення доповнило заяви Міністерства закордонних справ, а не скопіювало їх. Списки «русофобів» розширились, а риторика стала більш агресивною. Деякі автори справді вірили в тезу елітного масового психозу; інші згадування, такі як «русофобна бацила», виглядають як навмисне знущання. Однак їх сукупний ефект полягав у тому, щоб намалювати образ завжди ірраціональних критиків Росії, і тим самим посилити точку зору міністерства.
Висновки
Офіційна позиція Росії про «Русофобію» насправді є відповіддю на міжнародний осуд, спровокований діями російського уряду. Хоча спочатку термін було вжито для виправдання незаконної анексії Криму в 2014 році, його використання поступово зростало, поширившись на міжнародні органи, які санкціонували Росію за її інші дії, а також на політиків та журналістів, які критикували такі дії.
Проте ці критики не є ірраціональними, оскільки докази того, що Росія здійснила дії, які викликали осуд, є переконливими. Російські солдати опубліковували селфі з українських полів битв; міжнародні слідчі відстежили російське походження ракети, яка збила МН17; Facebook і Twitter підтвердили існування операцій на своїх платформах, здійснених з Росії; розвідувальні органи та кібер-аналітики приписали Росії хакерські атаки на американські політичні кампанії; МОК виявив, що російські спортсмени були частиною схеми допінгу, підтриманої державою. Кремль заперечив усі ці дії, але докази говорять про інше.
Таким чином, повість «Русофобія» є слабкою. Обвинувачення критика у божевіллі або ірраціональному страху є поганим риторичним інструментом, особливо коли таке ж твердження використовується проти багатьох різних критиків, з багатьох різних питань. Більше того, цей інструмент, найімовірніше, використовується через брак сильних доказових аргументів.
У всякому разі, повість «Русофобія» показує слабкість позиції Кремля. Він не може спростувати претензії до нього: докази є надто сильними і продовжують зростати. Він також не може визнати дії, які до цього спростовував з внутрішньополітичних причин. Російський уряд потрапив у вузький риторичний простір, в якому опис своїх критиків як «русофобів» є одним з небагатьох способів захисту, що лишились.
Бен Німмо старший науковий співробітник із захисту інформації в Лабораторії цифрової судової експертизи Атлантичної ради (@DFRLab).