Побудова Керченського мосту та затримки Росією суден, які пливуть в та із Маріуполя і Бердянська, завдають помітного удару по економіці України та збільшують соціальну напругу в приморських районах Донецької та Запорізької областей. У відповідь, Україна прагне захистити судноплавство в Азовському морі шляхом встановлення військової присутності, а також розраховує притягнути Росію до відповідальності за допомогою санкцій та міжнародних арбітражів. Однак захист інтересів України ускладнюється відсутністю єдиної позиції органів влади щодо ситуації в Азовському морі.
- Побудова Керченського мосту та затримки Росією суден, які пливуть до та із Маріуполя і Бердянська, стали серйозним викликом для України. Такі дії Росії перешкоджають українському експорту, загрожують дестабілазацією приморських районів, а також перетворенням Азовського моря на додатковий театр бойових дій.
- Агресивна політика Росії в Азовському морі підштовхнула Україну до побудови бази Військово-морських сил в Бердянську та посилення берегової оборони, а також поставила перед дилемою щодо денонсації Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 р.
- Захист інтересів України ускладнюється відсутністю єдиної позиції органів влади щодо ситуації в Азовському морі. Це призводить до того, що міжнародні партнери не розуміють, яким чином Україна планує захищати свої морські інтереси.
Впродовж 2017-2018 рр. відбувається поступове загострення ситуації в Азовському морі. За підрахунками експертів, починаючи з весни 2018 р. російські прикордонники затримали понад 500 українських та іноземних суден для огляду, тривалість якого становить від 3 до 50 годин. Крім того, у серпні-вересні 2017 р. на кілька тижнів Росія закрила Керченську протоку для проходження суден у зв’язку з незаконним будівництвом мосту. Росія також помітно збільшила військову присутність в акваторії. У свою чергу, Україна має намір створити військову-морську базу на узбережжі Азовського моря для захисту економічних інтересів.
Така поведінка Росії в Азовському морі створила життєві виклики для національних інтересів України.
Економічні виклики
Регулярні затримки та перевірки українських та іноземних суден, які прямують до та із портів Маріуполя і Бердянська, помітно перешкоджають зовнішній торгівлі України. Через ці два порти відбувається значний обсяг експорту металопродукції та зерна – життєво важливих статей експорту України. За даними Міністерства інфраструктури України та Адміністрації морських портів України, доходи Маріупольського порту за січень-липень 2018 р. скоротилися до 637 млн грн порівняно з 783 млн грн за аналогічний період 2017 р., Бердянського порту – 105,6 млн грн та 185,5 млн грн відповідно.
Затримки суден в Азовському морі та Керченській протоці завдають помітні навігаційні збитки українським та іноземним судновласникам. За оцінками Міністра інфраструктури України Володимира Омеляна, простій кожного судна, яке затримується російськими прикордонниками, обходиться судновласнику у мінімум 20 тис. доларів на добу. Такі втрати призводять до зменшення економічної привабливості українських портів на Азовському узбережжі.
Спорудження Керченському мосту стало додатковим фактором зменшення навігації в Азовському морі. За словами керівника Маріупольського порту, 144 судна не зможуть більше зайти в Азовське море через вузькі габарити арки Керченського мосту (33 м заввишки та 160 м завширшки). Адміністрація Маріупольського порту також заявляє, що через обмежені габарити під Керченським мостом порт втратив майже третину свого традиційного флоту, який міг би, серед іншого, забезпечувати експорт чавуну в США.
Соціально-політичний виклик
Зменшення навігації загрожує дестабілізацією приморських районів Донецької та Запорізької областей. Перебої у судноплавстві здатні призвести до зростання безробіття та погіршення соціального становища у регіоні. Як наслідок, це сприятиме зростанню підтримки проросійських сил на президентських та парламентських виборах 2019 р. з урахуванням того, що 27% мешканців східних областей та 33% мешканців південних областей виступають за мир за будь-яку ціну. Деякі українські експерти не виключають активізацію сепаратистських рухів у Приазов’ї після виборів.
Військовий виклик
Після анексії Криму Україна практично стала незахищеною від морських загроз із Азовського моря. За оцінками військових експертів, Чорноморський флот Росії має у своєму розпорядженні понад 2 800 суден та 25 000 військовослужбовців, в той час як Військово-морські сили України (ВМС) – лише 66 військових і допоміжних суден та 11 000 військовослужбовців. Крім того, Росія також здатна перекинути десятки кораблів Каспійської флотилії в Азовське море.
Мілітаризація Азовського моря збільшує ризик появи нового театру бойових дій. Перешкоджання Росією судноплавства спонукає Україну до нарощення військової присутності в Азовському морі. У вересні 2018 р. два українські бойові кораблі вперше після анексії Криму зайшли в Азовське море через Керченську протоку і мають стати частиною бази ВМС у Бердянську, яку планується створити до кінця року. У свою чергу, у жовтні 2018 р. Міністерство оборони Росії отримало морську ділянку біля Єйська для облаштування полігону, що буде розташований за 65 км від Маріуполя.
Правовий виклик
Правовий статус Азовського моря ускладнює Україні захист морських інтересів за нинішньої ситуації. Відповідно до Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 р., Азовське море є історично внутрішніми водами України та Росії, а торговельні судна та військові кораблі обох країн користуються свободою судноплавства в цих акваторіях. Ст.1 цього договору передбачає, що Азовське море розмежовується лінією державного кордону, однак Росія не бажала вести переговори про делімітацію. Після анексії Криму Росія скористалася правовою невизначеністю та силовою перевагою для встановлення фактичного контролю над водними шляхами Азовського моря і затримання суден біля українського узбережжя. Сьогоднішні дії Росії поставили Україну перед дилемою щодо денонсації договору 2003 р. Погляди щодо денонсації цього договору розходяться як серед органів державної влади, так і експертів у сфері міжнародного морського права.
Незважаючи на ці виклики, Україна не проводить скоординованої політики щодо протидії агресивній політиці Росії в Азовському морі. Зокрема, Петро Порошенко заявив, що російські прикордонники не мають права зупиняти українські судна та звинуватив Росію в окупації Азовського моря. Водночас речник Державної прикордонної служби України сказав, що Росія має право вільно пересуватися Азовським морем і оглядати українські судна, які викликають підозру. Крім того, Постійний Представник Президента України в АРК Борис Бабін виступає за негайну денонсацію Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 р., в той час як Заступник міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль побоюється, що розрив договору дасть можливість Росії заявити про територіальний спір. У свою чергу, відсутність єдиного голосу призводить до того, що міжнародні партнери не розуміють позицію України щодо ситуації в Азовському морі.
Україна може вдатися до наступних заходів для захисту своїх інтересів в Азовському морі.
Посилення військово–морської присутності в Азовському морі. Крім створення військово-морської бази, поведінка Росії буде підштовхувати Україну до розміщення додаткових бойових кораблів, зміцнення протидесантної оборони, посилення морської охорони та прийняття нової морської доктрини. Ці сили мають на меті захист судноплавства у 12-мильній зоні від українського узбережжя. Очевидно, Україна не здатна досягти військового паритету з Росією, однак прагне збільшити ризики для Росії за перешкоджання судноплавству.
Санкції проти Росії. Петро Порошенко неодноразово закликав ввести нові санкції проти Росії за затримання українських та іноземних суден. Ефективність таких заходів буде залежати від того, наскільки Україна зможе узгодити позиції з США, ЄС та Канадою. Міжнародні партнери України ймовірно займуть вичікувальну позицію для визначення правової кваліфікації дій Росії в Азовському морі. У випадку ухвалення, до санкційного списку можуть потрапити російські судноплавні компанії та чорноморські й азовські порти.
Розрив договірної бази з Росією щодо Азовського моря. Наразі Україна розглядає можливість денонсації Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 р., Угоди з питань рибальства в Азовському морі 1993 р., а також прийняття Закону «Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України». Такі кроки дозволять поширити дію Конвенції ООН з морського права 1982 р. на акваторію Азовського моря і Керченської протоки. З одного боку, ці кроки дадуть Україні підставу закріпити суверенітет над 12-мильною зоною в Азовському морі від вихідних ліній і відповідно вживати рішучіших заходів для забезпечення свободи судноплавства і рибальства в цих акваторіях. З іншого боку, існує ризик, що денонсація договору 2003 р. може дати привід Росії закрити Керченську протоку для проходу суден в українські порти, а також ускладнить захист інтересів України в Міжнародному арбітражі ООН з морського права.
Представлення нових фактів в Міжнародному арбітражі ООН з морського права. В рамках нинішнього арбітражного провадження МЗС повинно до 19 квітня 2019 р. подати другий меморандум щодо порушення Росією прав України як прибережної держави. Українські дипломати можуть подати нові докази, які стосуються перешкоджання Росією українським та іноземним суднам, які прямують до та з Маріуполя і Бердянська. Дискусійним питанням залишається те, як вплине збереження чи денонсація договору 2003 р. на правову позиції України в морському арбітражі.
Побудова обхідного каналу навколо Криму. Деякі українські експерти пропонують у такий спосіб вийти з-під тиску Росії в Азовському морі та Керченській протоці. Однак такий проект виглядає затратним і може бути розрахований лише на довгострокову перспективу. Крім того, побудова такого каналу може мати негативний вплив на довкілля, а також може сприйматися як те, що Україна фактично визнає неможливість повернення Криму у найближчому майбутньому.