Різна кваліфікація «ДНР» та «ЛНР» була свідченням непослідовної державної політики України щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Такі протиріччя ускладнювали захист інтересів України на міжнародній арені, оскільки від цього залежало трактування ситуації на Донбасі. Зрештою, нещодавно прийнятий закону про деокупацію Донбасу став першим документом, який визначив статус «ДНР» та «ЛНР» на законодавчому рівні.
Збройний конфлікт на Донбасі породив чимало юридичних протиріч в Україні навколо статусу протилежної сторони конфлікту. В офіційній риториці, нормативних документах та ЗМІ можна побачити різну кваліфікацію «ДНР» та «ЛНР»: терористичні організації, бойовики, сепаратисти, російські найманці, російсько-терористичні війська, представники окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), окупанти тощо. З одного боку, суперечлива кваліфікація противника зумовлена складною природою ситуації на Донбасі, яка поєднує ознаки як неміжнародного, так і міжнародного збройних конфліктів. З іншого боку, це є результатом непослідовної державної політики України щодо врегулювання конфлікту, яка подекуди спрямована на отримання ситуативного виграшу на дипломатичному фронті в умовах відсутності стратегії.
У свою чергу, Росія зазвичай називає «ДНР» та «ЛНР» ополченцями. Така назва має пропагандистський характер і вживається, щоб представити «ДНР» та «ЛНР» як місцеві загони, які утворилися для захисту населення Донбасу від українських урядових сил.
В українському інформаційному просторі найчастіше членів «ДНР» та «ЛНР» називають бойовиками. Відповідно до такого визначення, «ДНР» та «ЛНР» являють собою антиурядові збройні групи, які здійснюють напади на українських військових і добиваються політичних цілей шляхом дестабілізації ситуації в державі. Така кваліфікація має нейтральний характер, проте не враховує чимало складних моментів, пов’язаних зі специфікою конфлікту.
Терористи?
На початку конфлікту на Донбасі офіційні кола та журналісти здебільшого називали членів «ДНР» та «ЛНР» терористами. Популярність такого визначення пов’язана із запровадженням в.о. президента України Олександра Турчинова правового режиму антитерористичної операції (АТО) у квітні 2014 р.
Під час внутрішніх конфліктів лоялісти нерідко ототожнюють антиурядові групи з терористичними організаціями. В таких випадках уряд як правило демонструє неприйнятність поступок противнику, розглядає лише силовий варіант вирішення конфлікту та прагне максимально обмежити втручання зовнішніх гравців у конфлікт.
Під терористами розуміються групи осіб чи організації, які застосовують насильство переважно проти невинних людей і прагнуть досягти політичних цілей через залякування суспільства. Ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначає тероризм як «суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей». Органи прокуратури України кваліфікували чимало інцидентів на Донбасі як терористичні акти, зокрема, обстріли Волновахи, Маріуполя та Краматорська на початку 2015, які призведи до загибелі мирних громадян.
Однак Україна демонструє вкрай непослідовну антитерористичну політику. Попри АТО, «ДНР» та «ЛНР» не були визнані терористичними організаціями на законодавчому рівні в Україні. Натомість Верховна Рада України у січні 2015 р. звернулася до іноземних парламентів визнати «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями. Крім того, у січні 2017 р. Україна подала позов до Міжнародного Суду ООН з метою притягти Росію до відповідальності за порушення Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, звинувачуючи Кремль в наданні військової, фінансової та іншої допомоги «ДНР» та «ЛНР».
З урахуванням нинішньої ситуації на Донбасі, визнання «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями завадить Україні відстоювати національні інтереси під час міжнародних переговорів та міжнародних судових розглядів. Зокрема, кваліфікація «ДНР» та «ЛНР» як терористів буде означати, що Україна розглядає ситуацію на Донбасі як неміжнародний збройний конфлікт. Відповідно, це збереже за Росією всі важелі впливу на конфлікт в якості посередника.
Сепаратисти?
В українському інформаційному просторі членів «ДНР» та «ЛНР» також називають сепаратистами. Це випливає з того, що антиурядові сили провели незаконні референдуми в Донецькій та Луганській областях і проголосили незалежність квазідержавних утворень, які не були визнані жодною державою світу.
Існує кілька підходів до визначення сепаратизму. Сепаратисти можуть прагнути як відокремлення певної території з метою створення незалежної держави, так і більшої автономії. Це дозволяє називати «ДНР» та «ЛНР» сепаратистськими рухами незалежно від того, чи вони добиваються незалежності чи особливого статусу ОРДЛО в складі України.
Сепаратистські рухи являють собою одну зі сторін внутрішнього конфлікту, хоча дуже часто військова, фінансова та політична підтримка з боку зовнішніх гравців є вирішальною. Іноземна держава може навіть вдатися до військової інтервенції, щоб забезпечити сприятливий для себе результат конфлікту.
Така кваліфікація дозволяє теоретично притягти до відповідальності всіх членів «ДНР» та «ЛНР» відповідно до ст.110 Кримінального кодексу України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), проте не враховує інші не менш тяжкі злочини проти основ національної безпеки України, які скоїли чимало членів збройних груп.
Окупанти?
Слово «окупанти» вживається, щоб підкреслити російську агресію та окупацію частини території Донбасу. Таке визначення відповідає нещодавно прийнятому Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (відомий як закон про деокупацію Донбасу). Зокрема, ст.1 даного визнає тимчасово окупованими територіями «частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль».
При цьому «ДНР» та «ЛНР» розглядаються як російські маріонетки, які контролюються і повністю залежать від Росії. Приміром, в ОРДЛО діють два армійські корпуси, які підпорядковуються 8-ій армії Південного військового округу Збройних сил РФ. Крім того, «ДНР» та «ЛНР» є нежиттєздатними утвореннями без фінансової підтримки Росії.
Кваліфікація «ДНР» та «ЛНР» як окупаційної адміністрації дозволяє Україні посилити свою переговорну позицію та звузити Росії простір для маневрів. Зокрема, це унеможливлює прямі переговори України з «ДНР» та «ЛНР» та зменшить шанси на участь Росії у миротворчій операції ООН на Донбасі як стороні конфлікту
Однак для успішного відстоювання позиції України на міжнародній арені також необхідно, щоб ключові міжнародні судові інституції (передусім Міжнародний кримінальний суд та Європейський суд з прав людини) визнали, що Росія здійснює ефективний контроль над самопроголошеними «ДНР» та «ЛНР».
Таким чином, через чотири роки після початку збройного конфлікту Україна нарешті змогла визначити правовий статус «ДНР» та «ЛНР» на законодавчому рівні. Адекватна кваліфікація протилежної сторони конфлікту необхідна передусім для вироблення чіткої позиції України під час міжнародних переговорів та міжнародних судових справ.