Оцінка економічних втрат України через  анексію Криму.

Незважаючи на статус автономії, Крим був  тісно пов’язаним економічно з Україною, про що свідчать статистичні дані по міжнародній торгівлі регіону – кримська доля в українському експорті та імпорті становить всього лиш 1.5-1.6 %. В свою чергу питома вага Криму (разом з Севастополем) у створенні національного ВВП протягом 2001-2012 рр. становили в середньому 3.6-3.7% при тому, що населення Криму складало  4.3% населення України.  

Хоча основними галузями Криму є обробна промисловість,  сфера торгівлі та транспорт, відносно значну питому вагу у всеукраїнському масштабі займали обробка грузів в портах (12.1%) т а видуботок газу (7.6%) В той же час  Крим завжди був дотаційним регіоном  – розмір дотацій складав приблизно 40% від  сукупного бюджету півострова. Російські експерти оцінили  розмір необхідних Криму дотацій в 3 млрд. дол. на рік.

Крим тісно пов’язаний з Україною інфраструктурно – півострів забезпечується питною водою та електроенергією на 80% з території України. Залізничне сполучення з Кримом можливе тільки через територію України.

Ще один важливий момент – в Крим їздили відпочивати переважно громадяни України, їх частка в загальному туристичному потоці  склала  приблизно 70-75%.

Основний прямий економічний наслідок анексії Криму –  втрата чорноморських родовищ газу та погіршення стану в енергетичному секторі  країни.    Україна  втратила газові родовища, що знаходиться на шельфі Чорного моря в районі Кримського півострова. Ресурси в північно-західній частині Чорноморського шельфу оцінюються в 495,7 млрд.  кубічних метрів природного газу та 50.4 млн. тонн нафти і конденсату, Прикерченської зони – 321.2 кубічних метрів і 126.8 тонн нафти і конденсату, континентального схилу – 766,6 мільярдів природного газу та 232 600 000 тонн нафти і конденсату. Станом на кінець 2013 року Україною було розроблено всього лиш 4 % від загальної потужності родовищ.

Слід зауважити, що розробка шельфових родовищ потребувала чималих фінансових ресурсів. Проте поступова розробка чорноморських родовищ розглядалась як дієвий шлях зниження залежності від поставок газу з Росії. Зокрема, планувалось збільшення видобутку газу з 1.8 млрд. кубометрів  до 5 млрд.

Втрата кримських морських портів призвела  передусім до  втрат їх крупних клієнтів – експортерів зерна.  У зв’язку з анексією  Криму, країна втратила портові потужності з перевалки 4,0-4,5 млн. тонн зернових вантажів із загальних потужностей в 40,2 млн. тонн, тобто близько 10%. Даний економічний шок з часом був абсорбований – відбувся  перерозподіл вантажопотоків в обхід кримських портів. Слід зазначити, що на терміналах півострова основним товаром виступало зерно, вирощене безпосередньо в Криму, або в південно-східних областях країни. Блокада транспортного сполучення півострова призвела до відходу вантажопотоку з кримських портів до терміналів Одеси,  Миколаєва, Херсона і портів Азовського моря.

У результаті тимчасової окупації території АР Крим Україна втратила контроль над значною кількістю активів у галузі енергетики як державної, так і приватної форм власності.

На території Криму було захоплено державні та приватні  електрогенеруючі потужності, зокрема:

  • теплоелектроцентралі (далі – ТЕЦ), зокрема Сімферопольська ТЕЦ, Севастопольська ТЕЦ, Камиш-Бурунська ТЕЦ та Сакські теплові мережі встановленою потужністю 144,5 МВт. Ці ТЕЦ належали ПАТ «Кримтеплоелектроцентраль», часткою акцій якого (37,23 %) володів  Фонд державного майна України;
  • вітрові електростанції (далі – ВЕС) переважно державної влас ності, зокрема ДП «Донузлавська вітрова електростанція» потужністю 11,60 МВт (ДП НАЕК «Енергоатом»); Тарханкутська ВЕС потужністю 20,05 МВт (ДП «28 управління начальника робіт» – Міністерство оборони України); ВЕС ДП «Експлуатаційно-технічне управління «Воденергоремналадка» потужністю 28,22 МВт (Державне агентство водних ресурсів України); Східно-Кримська ВЕС потужністю 2,81 МВт (ДП «Кримські генеруючі системи», Міністерство енергетики та вугільної промисловості України);

сонячні електростанції (далі – СЕС), Збудовані станом на початок 2014 року  (224,63 МВт) й ті, що будувались  приватними інвесторами;

  • лінії електропередач (магістральні та розподільні). Відокремленому підрозділу Кримська ЕС ДП НЕК «Укренерго» належалт повітряні лінії (далі – ПЛ) загальною протяжністю 1369,4 км та 17 трансформаторних підстанцій 110−330 кВ потужністю 3838,8 МВА.

Управління розподільними лініями (сумарна протяжність яких становить 31,9 тис. км; сумарна потужність 270 трансформаторних підстанцій 35−110 кВ сягає 6028 МВА) здійснювали енергетичні компанії ПАТ «ДТЕК Крим енерго», що постачало 99,5 % електроенергії споживачам Криму, і ПрАТ «Східно-Кримська енергетична компанія» – відповідно 0,5 %. Держава Україна в особі Фонду державного майна України володіла 25 %+1 акцій ПАТ «ДТЕК Крименерго» та 53,974 % акцій  ПрАТ «Східно-Кримська енергетична компанія».

Загалом захоплення зазначених активів не справило  суттєвого впливу на енергетичну безпеку України. Навпаки, захоплена територія була енергозалежною від постачань з материкової частини України. Усі кримські електрогенеруючі потужності разом забезпечили в 2013 році 17,2 % потреб електроенергії Криму, інші 82,8 % постачалися з материкової України.

Складніша  ситуація повязана із захопленням активів у нафтогазовій галузі. Україна втратила контроль над активами нафтогазового комплексу, розташованого на цих територіях та в акваторії Чорного та Азовського морів.

Найбільші втрачені державою активи належать ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ПАТ «Кримгаз». Державі в особі Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» належали 100 % акцій ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». Менш значущими активами нафтогазової галузі, які належали  державі, були  ТОВ «Кримська нафтова компанія» (50 % акцій належали  Фонду державного майна України) та ТОВ «Кримтехаснафта», 40,119 % акцій якого володіє Фонд державного майна України.

Втрачено контроль над значною часткою українських ресурсів вуглеводнів. Разом із втратою контролю над активами ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» Україна позбавлена можливості видобутку природного газу, нафти й газового конденсату на наявних видобувних потужностях.

Якщо видобуток нафти і газового конденсату цією компанією був незначний і становив менше ніж 100 тис. т на рік, то видобуток природного газу в акваторіях Чорного та Азовського морів становив у 2013 році 1,651 млрд м3.

Поступове освоєння чорноморських родовищ розглядалося як дієвий шлях зниження залежності від поставок газу з Росії, зокрема планувалося збільшення видобутку газу  з 1,8 млрд м3  до 5 млрд  м3. З

загалом запаси на шельфі Чорного моря становлять близько 2,3 млрд т умовного палива, або приблизно 2 трлн м3  газу, а потенційні втрати України внаслідок неможливості розвивати всі активи в Криму та на шельфі оцінені в 300 млрд дол. США.

Окремим рядком визначаються втрати нетрадиційних запасів вуглеводнів. В акваторії Чорного моря на глибині понад 100 м, за оцінками експертів, перебуває приблизно 43 % запасів вуглеводнів акваторії Чорного та Азовського морів.

У довгостроковій перспективі значення можуть набути поклади метаногідратів (запаси понад 7 трлн м3  наявні в акваторії Чорного моря).

Зважаючи на те, що поточні обсяги споживання природного газу на окупованій території фактично дорівнюють обсягу видобування ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», найбільший стратегічний інтерес для України полягає у поверненні викраденого обладнання для розроблення шельфових родовищ у міжнародно визнаних кордонах України в Чорному та Азовському морях та забезпечення можливості України у продовженні діяльності з розроблення існуючих і потенційних родовищ.\

Насамперед Україна має позиватися та забезпечити супровід позову до міжнародних судів щодо забезпечення захисту прав та інтересів України, пов’язаних із втратою або неможливістю вико- ристання НАК «Нафтогаз України» майна та неотриманням нею доходів на території Криму, внутрішніх морських вод і територіального моря України, території виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального

Втрата Україною контролю над окремими об’єктами та установами, що займалися ядерними розробками, посилила загрози в ядерній сфері.

Втрата окремих важливих підприємств, розташованих в АР Крим, завдала суттєвих збитків промисловості України. По-перше, це підприємства, втрачені через визначення їх правового статусу на анексованій території Криму та м. Севастополя.