Ситуація з правами людини в окупованому Криму

Після анексії Росією Крим фактично перетворився на «острів безправ’я». Росія як держава-окупант ігнорує свої зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом в Криму, а також грубо порушує основоположні права і свободи людини, закріплені в міжнародних договорах. Крім того, Росія перешкоджає доступу міжнародних правозахисних місій до Криму. Водночас Росія може використати можливий візит Комісара Ради Європи з прав людини Дуні Міятович на окуповану територію, щоб показати «потьомкінські села» на півострові та зменшити увагу міжнародної спільноти до питання Криму.

 

Порушення прав людини є одним з чинників, який привертає увагу міжнародної спільноти до питання Криму. Після анексії Крим фактично перетворився на «острів безправ’я», де російська окупація влада свавільно позбавляє українських громадян тих прав, які закріплені в українському законодавстві та нормах міжнародного права.

Масові порушення прав людини в окупованому Криму насамперед спричинені такими факторами.

По-перше, Росія категорично відкидає свої обов’язки як держави-окупанта в Криму. Кремль вважає, що Крим був законно приєднаний до Росії і застосовує російське законодавство на окупованому півострові в такій самій мірі, як в адміністративно-територіальних одиницях РФ. Як наслідок, Росія порушує низку положень Четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р. (призов кримчан до лав російської армії, переслідування кримськотатарських активістів за російським кримінальним законодавством, переміщення ув’язнених з Криму на територію Росії, нав’язування російського громадянства мешканцям Криму тощо).

По-друге, в 2014 р. Крим опинився під фактичним контролем держави, в якій набагато гірше становище з правами людини порівняно з Україною. На додаток до ігнорування міжнародного гуманітарного права, Росія масово порушує основоположні права і свободи людини, які містяться в Європейські конвенції з прав людини 1950 р. та інших міжнародних договорах. Приміром, Росія посідає перше місце серед держав Ради Європи за кількістю індивідуальних скарг (11 745 індивідуальних заяв станом на січень 2019 р.), які перебувають на розгляді в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ).

По-третє, Росія перешкоджає доступу міжнародних правозахисних місій до Криму. За понад 5 років після анексії Криму Росія жодного разу не допустила Моніторингову місію ООН з прав людини та Спеціальну моніторингову місію ОБСЄ на територію півострова. З тих пір Крим лише двічі відвідували представники Ради Європи (за повідомленнями українських активістів, під час візиту представника Генерального секретаря Ради Європи в Крим у січні 2016 р. російська влада влаштувала демонстративний концерт українською мовою в одній зі шкіл Сімферополя).

Основні факти порушень прав людини в окупованому Криму:

  • 92 громадянина України позбавлені волі у рамках політично умотивованого чи релігійного переслідування (станом на липень 2019 р.). З них 63 осіб заарештовані чи засуджені у «справі Хізб ут-Тахрір», 12 осіб – у «справі українських диверсантів»,  3 – за участь у Кримськотатарському добровольчому батальйоні імені Номана Челебіджіхана. Лише у першій половині 2019 р. 37 осіб в Криму були позбавлені волі з політичних міркувань;
  • Значна частина заарештованих та засуджених були вивезені за межі Кримського півострова всупереч ст.49 та ст.76 Четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р.;
  • За час окупації відбулося 45 насильницьких зникнень (станом на червень 2019 р.);
  • Близько 18 900 кримчан призвали в російську армію впродовж 2015-2019 рр. Станом на серпень 2019 р., російська окупаційна влада відкрила 69 кримінальних справ за ухиляння від військової служби, у 64 з них винесено вирок;
  • Більшість кримських призовників були вивезені на територію Росії для проходження військової служби всупереч ст.49 та ст.51 Четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р.;
  • 24 українських військових моряків досі перебувають під вартою, незважаючи на грубі порушення Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. та рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права від 25 травня 2019 р., який зобов’язав Росію негайно звільнити українські військово-морські кораблі та затриманих членів екіпажу;
  • З квітня 2016 р. дія заборона Меджлісу кримськотатарського народу як екстремістської організації. Росія відмовляється виконувати тимчасові заходи Міжнародного Суду ООН від 19 квітня 2017 р., який, серед іншого, зобов’язав відновити діяльність Меджлісу в Криму.
  • Після анексії кількість кримських учнів, які навчаються українською мовою, скоротилася з 12 694 до 249 (на 98%). Росія продовжує відмовлятися виконувати тимчасові заходи Міжнародного Суду ООН від 19 квітня 2017 р., який також зобов’язав Росію забезпечити доступ до освіти в Криму українською мовою;
  • Російська окупаційна влада обмежує свободу віросповідання на півострові. Зокрема, російські силовики періодично проводять обшуки в мечетях, а в червні 2019 р. кримський «суд» забрав у Православної церкви України приміщення кафедрального собору в Сімферополі;
  • Російська окупаційна влада перешкоджає свободі мирних зібрань в Криму, накладаючи адміністративні штрафи на учасників мирних демонстрацій та одиночних пікетів;
  • Умови тримання під вартою в сімферопольському СІЗО – єдиному місці досудового арешту на півострові –  вважаються нелюдськими: переповненість (арештантів майже вдвічі більше за кількість, на яку заклад розрахований), антисанітарія, відсутність належної медичної допомоги тощо.

З червня 2019 р. відбуваються розмови навколо можливого візиту Комісара Ради Європи з прав людини Дуні Міятович до Криму. Існують побоювання, що можливий візит Міятович не сприятиме поліпшенню ситуації з правами людини в Криму, а натомість створить деякі ризики для України.

По-перше, Росія найімовірніше покаже Комісару «потьомкінські села» в Криму, щоб переконати міжнародну спільноту в тому, що Росія поважає права етнічних українців та кримських татар і добробут мешканців півострова поліпшився після «возз’єднання» з Росією.

По-друге, Росія спробує зняти питання Криму з міжнародного порядку денного, ґрунтуючись на необ’єктивних звітах про права людини в Криму за результатами можливого візиту Міятович.

По-третє, довіра української держави та суспільства суттєво впаде до правозахисних механізмів Ради Європи, якщо візит Міятович до Криму матиме символічний характер, особливо після відновлення прав російської делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).