Позиції ключових українських акторів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі

Позиція Президента Володимира Зеленського

Упродовж виборчого циклу в 2019 році Володимир Зеленський позиціонував себе як політик, який домовиться із Владіміром Путіним та принесе мир на Донбас. Використання миротворчої риторики під час політичної конкуренції дозволило Зеленському виграти президентські вибори та сформувати монобільшість «Слуги народу» в парламенті.

У своїх коментарях та виступах в ЗМІ Зеленський постійно наголошує на тому, що він в першу чергу, хоче зменшити страждання людей в окремих районах Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) та зберегти життя кожного військового і цивільного на Донбасі. Другим пріоритетним завданням президент бачить боротьбу за уми та ментальність тих українців, які проживають в ОРДЛО. З цією метою уряд Зеленського планує запустити інформаційне мовлення на окуповані території Донбасу і Криму, щоб боротися за «розум людей», доносити інформацію про Україну і протидіяти російській пропаганді. Член команди президента, радник Секретаря Ради Національної Безпеки і Оборони Сергій Сивохо неодноразово заявляв про те, що найкраще налагоджувати діалог із ОРДЛО за допомогою Православної Церкви України, яка має найбільший авторитет та зберегла свою інституціоналізацію і приналежність до Києва.

Отримавши рекордний мандат суспільної довіри, Зеленський здійснив ряд кроків, спрямованих на відновлення та активізацію переговорного процесу із Росією.

 

Головні кроки Володимира Зеленського щодо відновлення діалогу із Росією:

  1. Відновлення прямої комунікації із російською стороною на рівні президентів і неформальних переговорників.
  2. Зменшення анти-російської риторики і анти-кремлівської державної пропаганди в Україні та за кордоном.
  3. Стійкий курс на повне припинення вогню та ігнорування провокацій на Донбасі.
  4. Бажання вирішити гуманітарні проблеми та зменшити страждання людей в ОРДЛО.
  5. Дистанціювання від використання мовних і релігійних питань у внутрішньополітичній конкуренції.
  6. Поступовий відхід від економічної і торгової конфронтації із Російською Федерацією.

Перші півроку президентства Володимира Зеленського пройшли в світлі відновлення діалогу з Росією, пріоритетом якого було врегулювання конфлікту на Донбасі. Президент Зеленський дуже активно включився в переговорний процес, і в даному контексті варто відзначити ключові події в 2019 році.

7 вересня 2019 року між Росією та Україною відбувся перший обмін ув’язнених за формулою «35 на 35», який відновив довіру і задав новий трек для діалогу.

1 жовтня 2019 року в Мінську представники Тристоронньої контактної групи підписали так звану «формулу Штайнмайєра».

Крім того, відбулося розведення сил біля Станиці Луганської, Золотого і Петрівського.

9 грудня 2019 року в Парижі відбулася зустріч лідерів країн Нормандської четвірки (Н4) – Ангели Меркель, Емануеля Макрона, Владіміра Путіна і Володимира Зеленського. Сторони погодили подальше розведення сил на Донбасі, домовилися про продовження обміну утримуваними особами, а також обговорили подальше виконання політичного компоненту Мінських угод.

29 грудня 2019 року відбувся обмін утримуваними особами між Україною та ОРДЛО. Українська сторона передала проросійським сепаратистам 127 осіб, тоді як в Україну повернулося 76 заручників.

Позиція Володимира Зеленського щодо виконання Мінських угод

Володимир Зеленський вважає, що Мінські угоди є гнучким документом, який лише задає політичні рамки для діалогу. На його думку, сторони конфлікту повинні піти на політичний компроміс заради встановлення миру на Донбасі. Зеленський неодноразово заявляв про бажання домовитися із Кремлем навколо Донбасу «десь посередині». Головними проблемними для української сторони питаннями є встановлення контролю над кордоном до виборів, а також надання особливого статусу для ОРДЛО, який має бути закріплений на постійній основі в Конституції України відповідно до Мінських угод. Так звана «формула Зеленського» протирічить позиціям Владіміра Путіна, який під час зустрічі Нормандської четвірки у Парижі знову заявив, що не можна змінювати контекст Мінських угод та поетапність їх виконання, інакше буде змінена логіка політичного процесу.

У зв’язку з цим, Зеленський в українському політичному дискурсі просуває два повідомлення, які змінюють порядок модальності виконання Мінських угод.

Перше повідомлення – проведення виборів в ОРДЛО не можливе до моменту встановлення контролю зі сторони українського уряду над неконтрольованим російсько-українським кордоном.

Друге повідомлення – Україна мусить залишитися унітарною республікою. Жодної згадки про особливий політико-економічний статус ОРДЛО в Конституції та окреме постійне законодавство про особливий статус цих районів, яке по факту передбачає федеративний статус України. Таким чином, Зеленський і його команда намагаються замінити федералізацію на широку децентралізацію для ОРДЛО.

Президент Володимир Зеленський, Міністр закордонних справ Вадим Пристайко та помічник президента Андрій Єрмак неодноразово говорили в ЗМІ про альтернативу Мінським угодам щодо врегулювання конфлікту на Донбасі.

Міністр МЗС Вадим Пристайко заявляв про можливість розгортання миротворчої місії ООН на всій території окупованого Донбасу.

Президент Зеленський також представляв план «Стіна», за яким важливі люди, а не території. На думку Зеленського, це остання і найбільш не бажана для України опція вирішення конфлікту. План «Стіна» полягає у фактичному відгородженні ОРДЛО від України, а також створенні фінансових умов для переселення в Україну тих мешканців ОРДЛО, які вважають себе частиною України. В цьому контексті помічник Президента Андрій Єрмак заявляв про ризики заморожування конфлікту на невизначений час та необхідність «стратегічного терпіння» з метою настання сприятливих геополітичних умов навколо України. При такому сценарії ОРДЛО як територія та виробничий комплекс, буде втрачена для Києва та остаточно інтегрована в економіку РФ.

Позитивним моментом у нинішньому дискурсі є те, що Володимир Зеленський і його команда виключають вирішення конфлікту військовим шляхом.

 

Позиції парламентських фракцій

Фракція «Слуга народу» (248 депутатів)

Президентська фракція «Слуга народу» є дуже неоднорідною і складається із різних груп впливу, які проштовхують діаметрально протилежні меседжі щодо врегулювання конфлікту. У фракції «Слуга народу» є депутати, які прихильно ставляться до заморожування конфлікту, є прихильники продовження конфронтації на Донбасі, є ідеологи проекту «Стіна», що передбачає відгородження ОРДЛО від України, а є і прихильники надання особливого статусу для Донбасу. Чимало політичних аналітиків вважають, що голосування навколо конституційних змін щодо Донбасу може стати причиною для розпаду президентської фракції і політичної нестабільності.

Загалом, фракція «Слуга народу» підтримує політику Володимира Зеленського в частині неможливості проведення виборів до вирішення безпекових проблем і встановлення контролю над російсько-українським кордоном, а також неприйнятності змін в Конституцію в частині надання особливого статусу для ОРДЛО.

 

Фракція «Опозиційна платформа – За життя» (44 депутати)

Проросійська партія «Опозиційна платформа – За життя» відкрито виступає за нормалізацію відносин із Росією та врегулювання конфлікту на Донбасі на російських умовах. Представники цієї партії систематично критикують Володимира Зеленського за недостатні політичні кроки у мирному врегулюванні, а також відсутність політичної волі у повному та поетапному виконанні Мінських угод (зміни до Конституції України в частині особливого статусу ОРДЛО, проведення виборів і потім початок встановлення контролю над кордоном). При цьому, «Опозиційна платформа – За життя» публічно називає себе єдиним політичним союзником Зеленського в частині прийняття змін до Конституції навколо особливого статусу для ОРДЛО.

Фракція «Опозиційна платформа – За життя» активно підтримує автономний статус для ОРДЛО, який має передбачати гуманітарну, економічну і політичну автономію від Києва. Вони переконані, що особливий статус Донбасу має бути закріплений на постійній основі в Конституції України в результаті конституційного діалогу із представниками ОРДЛО. «Опозиційна платформа – За життя» підтримує широку амністію для всіх учасників збройного конфлікту та проведення прямого політичного діалогу із лідерами самопроголошених республік «ДНР» і «ЛНР». Топ-спікери цієї партії Віктор Медведчук, Вадим Рабінович і Юрій Бойко вважають, що контроль над неконтрольованим кордоном зі сторони українських урядових сил мають бути встановлені лише після проведення виборів, як це і записано в Мінських угодах.

 

Фракція «Європейська солідарність» (27 депутатів)

Фракція «Європейська солідарність» продовжує артикулювати лінію поведінки «ні війни, ні миру», яку вів п’ятий президент Перо Порошенко в 2014-2019 роках. Партія Петра Порошенка упродовж осені 2019 року провела ряд акцій протестів «Стоп капітуляція», під час яких критикувалися мирні ініціативи Володимира Зеленського. Фактично, Порошенко об’єднав навколо себе правий та націоналістичний електорат.

Фракція «Європейська солідарність» послідовно виступає проти надання особливого статусу ОРДЛО, який має бути окремо виписаний і закріплений в Конституції. Представники партії Петра Порошенка говорять про те, що ОРДЛО повинні бути інтегровані в Україну на засадах децентралізації. Ця партія відкидає будь-які можливі форми прямого політичного діалогу із самопроголошеними республіками «ДНР-ЛНР», а також широку амністію. Крім того, «Європейська солідарність» продовжує активно артикулювати ідею про неможливість проведення виборів в ОРДЛО без встановлення української юрисдикції на цих територіях та встановлення стійкого контролю над кордоном. Незважаючи на гостру критику дій нової влади, фракція «Європейська солідарність» проголосувала за пролонгацію закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО», який був прийнятий за основу ще під час президентства Петра Порошенка. Партія «Європейська Солідарність» номінально підтримує Мінські угоди, які вони вважають продуктом президенства Порошенка. На їхню думку, основна проблема Мінських угод полягає в тому, що Росія не хоче виводити війська і озброєння з Донбасу.

 

Фракція «Батьківщина» (24 депутати)

Фракція «Батьківщина» найменше із решти парламентських фракцій приділяє увагу врегулюванню конфлікту на Донбасі. Для партії Юлії Тимошенко у політичній конкуренції важливішими є питання земельної реформи, високих тарифів, низьких доходів і бідності населення тощо. Разом з тим, партія «Батьківщина» доволі рішуче виступає проти надання особливого статусу для ОРДЛО, проти змін до Конституції та загальної амністії. Юлія Тимошенко підтримує продовження анти-російських санкцій, і регулярно підіймає питання окупованого Криму. Представники «Батьківщини» виступають за розгортання міжнародної миротворчої місії на Донбасі, а також можливість запровадження міжнародної перехідної адміністрації в ОРДЛО.

Партія «Батьківщина» разом із партіями «Європейська Солідарність» та «Голос» підписали спільний меморандум про недопущення поступок у відносинах з Росією. Червоні лінії полягають у тому, що зі сторони Зеленського не може бути жодних компромісів щодо федералізації України та незмінності європейського і євроатлантичного курсів. Вибори на Донбасі повинні відбутися тільки за виконання умов безпеки, виведення російських військ з України, роззброєння незаконних збройних формувань і контролю над російсько-українським кордоном. Також Зеленському адресовано меседжі щодо неможливості компромісів із Кремлем навколо повернення Криму в Україну, жодного припинення міжнародних судових процесів проти Росії.

 

Фракція «Голос» (20 депутатів).

Фракція «Голос» в ідеологічному плані тяжіє до позицій «Європейської солідарності». Партія Вакарчука виступає за вихід України із Мінських угод і замороження конфлікту на Донбасі до зміцнення переговорних позицій України. Ця політична сила вважає, що «Мінські угоди» були покликані лише зупинити пряму воєнну агресію Росії та активну фазу бойових дій на Донбасі, а тому вже виконали свою первинну місію. Фракція вважає «Мінські угоди» мертвим і розмитим документом, який не має чітких юридичних рамок і трактується так, як це вигідно сильнішому опоненту.

Партія «Голос» вважає, що позиції Росії щодо виконання Мінських угод підтримуються Францією і Німеччиною, які зацікавлені у знятті санкцій та торгівлі із РФ. «Голос» вважає, що санкції проти Росії не прив’язані до виконання «Мінських угод», а є добровільним політичним рішенням західних країн, яке може змінитися в будь-який момент.  Партія «Голос» пропонує розробити власний план врегулювання конфлікту, який об’єднає в один переговорний пакет Крим і Донбас. Партія Вакарчука пропонує сконцентрувати всі ресурси на зміцненні держави та реалізації реформ, які будуть спрямовані на посилення переговорних позицій України та зміцненні її оборонного потенціалу.

 

Депутатські групи «За майбутнє» (22 депутати) і «Довіра» (17 депутатів) 

Депутатські групи «За майбутнє» та «Довіра» є об’єднаннями депутатів мажоритатників по інтересам, які мають власні бізнес-інтереси або ж орієнтуються на великих олігархів – Рината Ахметова, Ігоря Коломойського та інших бізнесменів. В критичних для «Слуги народу» голосуваннях ці депутатські групи, як правило, в обмін на лояльне ставлення влади підстраховують моно коаліцію та дають необхідні голоси. Дані депутатські групи навіть не мають офіційної ідеології, і офіційної позиції щодо конфлікту не висловлюють.  Із високою ймовірністю, в питаннях врегулювання конфлікту на Донбасі будуть керуватися виключно прагматичними та бізнесовими інтересами.

 

 

Позиції ключових українських олігархів 

Віктор Медведчук

Віктора Медведчука називають провідником російських інтересів в Україні, який використовує ексклюзивні родинні стосунки із президентом РФ Владіміром Путіним для вирішення власних політичних та бізнесових питань. Упродовж президентства Петра Порошенка в 2014-2019 роках, Віктор Медведчук був головним переговорним каналом із Кремлем, через який відбувалися політичні та економічні переговори навколо Донбасу та інших російсько-українських проблем. Медведчук має в своєму розпорядженні пул ключових інформаційних телеканалів в Україні 112 Україна, ZIK, News One, через які проштовхуються його інтереси, а також політична позиція щодо врегулювання конфлікту на Донбасу. У фарватері Віктора Медведчука також працює олігархічна група «Юрія Бойка-Сергія Льовочкіна», які в свою чергу орієнтуються на олігарха Дмитра Фірташа. Ця група має в своєму розпорядженні потужний медіа ресурс телеканал «Інтер».

Віктор Медведчук є одним із найбільш активних українських олігархів, який артикулює модальності виконання Мінських угод у такій послідовності, яку озвучує Кремль:

  • Проведення широкої амністія для всіх учасників конфлікту;
  • Прямий конституційний та політичний діалог із представниками ОРДЛО;
  • Надання особливого політичного статусу ОРДЛО, який діє на постійній умові та закріплений в Конституції
  • Проведення виборів на Донбасі під моніторингом ОБСЄ.
  • Початок встановлення контролю над неконтрольованим кордоном зі сторони української влади.
  • Спільна економічна відбудова Донбасу.

Позиції Віктора Медведчука та його політичної партії «Опозиційна платформа – За життя» повністю відповідають позиціям Владіміра Путіна, які російський президент озвучує в ЗМІ. Крім того, Медведчук та його партія системно критикують мирні ініціативи Президента Зеленського, вважають їх не достатніми, половинчастими та не щирими. Медведчук та його медіа активи критикують Зеленського ще і через те, що президент заграє із націоналістичним і патріотичним електоратом та «партіями війни» в Україні.

 

Ігор Коломойський

Через проблемами із правоохоронними та антикорупційними органами в західних країнах, олігарх Ігор Коломойський змінив націоналістичну риторику і розпочав просувати відверто проросійські наративи стосовно інтеграції України в ЄС і НАТО, а також щодо мирного врегулювання на Донбасі. До більш проросійської риторики Коломойського підштовхує політичне загострення із президентом Зеленським навколо повернення активів, несплати боргів та компенсації за «Приватбанк». Коломойський в інтерв’ю ЗМІ називав конфлікт на Донбасі «громадянською війною», закликав зняти блокаду з ОРДЛО та говорив про повне виконання Мінських угод у тій послідовності, як це записано в підсумковому документі, що підписав Петро Порошенко.

Ігор Коломойський через неформальні канали намагається нормалізувати відносини із російським керівництвом та пропонує свої послуги у вирішенні політичних і економічних проблем на Донбасі. Коломойський неодноразово висловлював інтерес у встановленні контролю в ОРДЛО над колишніми підприємствами, якими володіли інші українські олігархи. Крім того, Коломойський має особисті меркантильні інтереси, пов’язані із доступом до дешевих російських енергоносіїв – сирої нафти, газу та електрики, а також ринків збуту для своєї продукції. Окремий трек відносин між Кремлем та Коломойським розгортається навколо повернення чи компенсації втрачених активів в Криму. По мірі загострення відносин із Зеленським та колективним Заходом, Коломойський може перетворитися на прагматичного партнера Росії в Україні, який буде просувати російський порядок денний в Україні. Також може змінитися інформаційна політика телеканалу 1+1, який поки що націлений на патріотичну та націоналістичну аудиторію.

 

Рінат Ахметов

Рінат Ахметов зацікавлений у повному виконанні Мінських угод та відновленні прагматичних відносин із Росією. Справа у тому, що Ахметов найбільше постраждав в економічному плані від війни на Донбасі. Також через блокаду Росією Керченської протоки для Ахметова закрилися головні морські ворота – Маріупольський порт, через який продавалася сировина і продукція «Метінвесту». За оцінками економістів, Ахметов втратив близько 30% своїх активів в ОРДЛО, які були націоналізовані або зруйновані.

Головна ціль Ріната Ахметова – зайти в ОРДЛО, повернути втрачені активи на Донбасі, отримати компенсацію від українського уряду за зруйновані підприємства, відновити та модернізувати за кошти західних партнерів і кредиторів свої виробничі потужності на Донбасі (металургію, вугільну промисловість, енергетичні комплекси тощо). Проте, у Ахметова в нинішніх структурах влади дуже обмежені політичні можливості впливу та лобіювання своїх інтересів, оскільки політичні проекти Ахметова (Опозиційний блок і Радикальна партія Ляшка) не потрапили у парламент. Тому політичні позиції Ахметова слабкі, і він мусить захищати свій бізнес від опонентів, в першу чергу Ігоря Коломойського.  На даний момент, Ахметов завдяки своїм виробничим потужностям, медіа холдингу «Україна» і персональній пізнаваності в ОРДЛО має хороші можливості для відновлення політичного впливу на цих територіях. Проте, головним конкурентом в боротьбі за вплив в ОРДЛО у Ахметова залишається інший олігарх – Віктор Медведчук.

 

Петро Порошенко

Лідер партії «Європейська солідарність» продовжує генеральну політичну лінію з часів свого президентства. Петро Порошенко об’єднує навколо себе правий електорат і позиціонує себе як єдиний опозиційний центр, що виступає проти капітуляції перед Кремлем та проти федералізації України. Порошенко говорить про неможливість проведення виборів в ОРДЛО до встановлення контролю над кордоном та конституційних змін в частині надання особливого статусу для ОРДЛО. Петро Порошенко підтримує ідею ведення миротворців на всій території ОРДЛО, які повинні забезпечувати безпеку для учасників виборчого процесу, контролювати за процесом відновлення українського суверенітету в ОРДЛО, а також здійснювати моніторинг виведення незаконних збройних  формувань із ОРДЛО. Партійні активності та особисті заяви Петро Порошенко активно висвітлює на підконтрольних інформаційних телеканалах «Прямий» та «5 канал».

Упродовж президентської каденції в 2014-2019 роках підприємства і заводи Петра Порошенка отримували величезні державні замовлення на ремонт і виготовлення військової техніки, постачання продуктів харчування та інших оборонних потреб армії.

 

Віктор Пінчук

Бізнеси Віктора Пінчука зав’язані на пострадянському ринку збуту, в якому Росія займає ключову частку. Тому після початку війни на Донбасі в 2014-2015 роках та санкційного протистояння із РФ Віктор Пінчук зазнав тяжких економічних збитків. Пінчук неодноразово заявляв, що підтримує ідею державної політики, яка б враховувала баланс між європейською інтеграцією і прагматичними відносинами із Росією. Три роки тому Віктор Пінчук у своїй резонансній колонці на The Wall Street Journal написав, що Україні потрібно піти на болючі компроміси із Росією. А саме виконати Мінські угоди в повному обсязі та на 15-20 років відкласти питання повернення Криму під час діалогу із Росією. Крім того, в середньостроковій перспективі Україна має зняти з порядку денного питання вступу в ЄС і НАТО. Загалом, Віктор Пінчук за допомогою своєї медіа групи Star Light Media веде збалансовану медіа політику щодо конфлікту на Донбасі. Віктор Пінчук дуже добре представлений у структурах нової влади при Зеленському, оскільки делегував своїх людей в різні фракції парламенту та уряд.

Ще одним важливим гравцем навколо Віктора Пінчука є його тесть – колишній президент Леонід Кучма, який нині є представником України в Тристоронній контактній групі в Мінську. Леонід Кучма має відмінну політичну позицію від Пінчука, і наполягає на виконанні безпекового компоненту Мінських угод та неможливості проведенні виборів в ОРДЛО без встановлення українського чи міжнародного контролю над кордоном.

Арсен Аваков

Міністр МВС Арсен Аваков є одним із найсильніших неформальних гравців в українській політиці, і по багатьом параметрам (політичний вплив в структурах влади, вплив на прийняття політичних рішень, наявність бізнесу та медіа ресурсів) він відповідає олігархічним критеріям. Арсен Аваков не має виражених бізнесових інтересів в ОРДЛО. Однак він прагне використати тему мирного врегулювання для зміцнення своїх політичних позицій та боротьбі за посаду прем’єр-міністра.

 Аваков перебуває на посаді міністра МВС майже 6 років, і є рекордсменом в порівнянні із іншими міністрами МВС. Аваков завжди відігравав важливу роль у формуванні порядку денного навколо теми Донбасу. За часів Петра Порошенка Арсен Аваков просував ідею реінтеграції ОРДЛО, більш відому як «Механізм малих кроків». Ця ідея означала поступову реінтеграцію і передачу під український суверенітет населених пунктів в ОРДЛО. Після перемоги Зеленського, Аваков зберіг вплив над рядом радикальних сил, які використовуються у політичній конкуренції. Аваков категорично виступає проти проведення виборів в ОРДЛО до того моменту, поки не буде встановлено контроль над неконтрольованим російсько-українським кордоном. По-друге, Аваков виступав проти розведення сил на всій частині фронту, а також проти масової амністії в ОРДЛО. В заявах ЗМІ, Аваков також різко виступав проти надання особливого статусу для ОРДЛО та його закріплення в Конституції України. Особисто Аваков є також прихильником збереження унітарного устрою України і запровадження міжнародної перехідної адміністрації на Донбасі.

 

Позиції інших гравців

 Позиції націоналістичних сил

Серед позапарламентських націоналістичних сил найбільш активними учасниками є «Свобода», «Національний корпус» та «Правий сектор». Ці гравці брали активну участь в акціях протестів проти Зеленського, де президента закликали не перетинати червоні лінії навколо Донбасу. Досить часто ці політичні сили координували свої дії із протестами, які організовував Петро Порошенко. Ці радикальні організації мають найбільш дисциплінованих прихильників, та ідейних активістів, які готові вийти на вулицю і навіть взяти в руки зброю. Вимоги радикальних сил не змінні – це не можливість вести діалог із проросійськими «терористами», не можливість надавати особливий статус для ОРДЛО та закріплювати його в Конституції, а також проводити вибори в ОРДЛО без контролю над кордоном. Особливо чутливим для радикальних сил є питання проведення амністії для учасників бойових дій з ОРДЛО.

Оскільки президент Зеленський не контролює вулицю, ці радикальні сили та несистемні націоналісти є важливим політичним актором, який впливає на політичний порядок денний в структурах влади щодо Донбасу. Окрім того, українські олігархи можуть використовувати радикалів для політичної конкуренції і досягнення власних бізнесових інтересів. Тому по мірі загострення політичних відносин Зеленського із олігархами, крупний бізнес може використовувати націоналістів для дестабілізації політичної ситуації в Україні та розхитування Зеленського. І в даному випадку питання Донбасу чи земельна реформа може послугувати як привід для вуличних протестів.

 

Позиції волонтерських, ветеранських і правозахисних організацій

Волонтерські, ветеранські і правозахисні організації є дуже важливим акторами в процесі мирного врегулювання на Донбасі, які здійснюють вплив на формування громадської думки і на процес прийняття політичних рішень. На відміну від радикальних і націоналістичних сил, які проявляють активності на вулиці, представники громадського сектору ведуть інформаційно-роз’яснювальну роботу та доносять свої повідомлення до різних стейкхолдерів.

Ці учасники громадянського сектору в Україні також доволі різко виступають проти надання особливого статусу Донбасу та його закріплення в Конституції. По-друге, ніхто із цих гравців не підтримує ідею проведення виборів в ОРДЛО до моменту встановлення контролю над кордоном. Більше того, правозахисні організації навіть виступили із різкими заявами щодо здійснення обміну полоненими, при якому було здійснено ряд порушень українського законодавства.