Водний фактор у питанні Криму

Водний фактор залишається одним з небагатьох важелів впливу України на ситуацію в Криму. Росія доклала чимало зусиль для зменшення витрат на отримування Криму, однак не змогла вирішити проблему водозабезпечення анексованого півострова. Загострення водного дефіциту в Криму спонукає Росію до діалогу з Україною щодо відновлення водопостачання в анексований півострів. В обмін на відновлення водопостачання через Північно-Кримський канал Росія може припинити затримки українських суден, які проходять через Керченську протоку, звільнити кримських татар або піти на поступки по Донбасу. Водночас відновлення водопостачання стане стратегічною поразкою України, яка буде розглядатися як крок до легітимізації анексії української території.

 

 Водний фактор залишається одним з небагатьох важелів впливу України на ситуацію в Криму. До 2014 р. до 85% водних потреб Криму забезпечувалися з материкової України через Північно-Кримський канал. Після анексії Криму Україна припинила водопостачання, дотримуючись позиції, що його відновлення можливе лише після деокупації півострова.

Політика України полягала в тому, щоб зробити утримування Криму максимально невигідним для Росії в багатьох аспектах – економічному, енергетичному, інфраструктурному, правовому, іміджевому тощо. Припинення постачання води, електроенергії і транспортного сполучення були одними з практичних кроків України в цьому напрямку.

Однак Росія доклала чимало зусиль для зменшення витрат, пов’язаних з окупацію Криму. Всупереч позиції України та Конвенції ООН з морського права 1982 р., російська окупаційна влада відкрила міст через Керченську протоку для автомобільного транспорту у травні 2018 р., а в грудні 2019 р. – для залізничного транспорту. Росія також налагодила постачання електроенергії в окупований Крим з Таманського півострова. Крім того, Росія експлуатує природний газ та нафту на континентальному шельфі Криму, фактично позбавивши Україну суверенних прав як прибережної держави.

Тим не менш, Росія не змогла вирішити проблему водозабезпечення в Криму. Російська окупаційна влада намагається викачувати воду з підземних та гірських джерел, однак ці заходи не ліквідували дефіцит прісної води. Якщо водопостачання Ялти можливе за рахунок артезіанських свердловин, то більшість інших великих міст півострова здебільшого залежать від води з Північно-Кримського каналу. У лютому 2020 р. представники окупаційних органів влади у Сімферополі заявляють, що питної води в місті залишилося максимум на 100 днів і готуються запровадити погодинний графік подачі гарячої і холодної води.

За різними підрахунками, запасів прісної води в Криму вистачає лише для потреб домогосподарств. Однак кримська промисловість гостро відчуває дефіцит прісної води. Крім того, засуха призвела до занепаду сільського господарства у північному Криму. Стрімка мілітаризація Криму сприяє додатковому виснаженню водних ресурсів півострова.

Нещодавно питання водопостачання в Крим стало предметом внутрішньополітичного напруження в Україні. У січні 2020 р. Голова бюджетного комітету Верховної Ради України Юрій Арістов визнав, що при формуванні державного бюджету обговорювалося ідея відновити водопостачання в Крим. Згодом Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія заявив, що він би погодився на відновлення водопостачання в Крим в обмін на виведення російських військ з Донбасу і відновлення українського контролю над кордоном. У відповідь, лідери Меджлісу кримськотатарського народу та громадянського суспільства звинуватили правлячу партію в намірі обміняти Крим на Донбас чи продати кримських татар за воду.

Загострення водної безпеки в Криму спонукає Росію до діалогу з Україною щодо відновлення водопостачання в анексований півострів. У Кремлі неодноразово заявляли, що готові домовитися з Україною про водопостачання на комерційній основі. В обмін на відновлення водопостачання через Північно-Кримський канал Росія може припинити затримки українських суден, які проходять через Керченську протоку, звільнити кримських татар або піти на поступки по Донбасу (новий обмін утримуваними особами, зменшення військової активності бойовиків тощо). Крім того, Росія буде використовувати домовленість з Україною про водопостачання для легітимізації анексії півострова з боку міжнародної спільноти.

У свою чергу, відновлення водопостачання в Крим стане стратегічною поразкою України. В обмін на фінансові надходження та тактичні поступки Росії, Україна втратить найдієвіший важіль впливу на ситуацію в Криму. Відновлення водопостачання значно зменшить тягар Росії за окупацію та мілітаризацію півострова. Зрештою, міжнародна спільнота розглядатиме домовленість між Києвом та окупаційною владою про водопостачання як крок до легітимізації анексії української території.