Політика Володимира Зеленського щодо мирного врегулювання: сильні і слабкі сторони

Півроку президентства Володимира Зеленського дають змогу виділити сильні та слабкі сторони політики щодо мирного врегулювання, яку проводить нова влада. Сильні сторони цієї політики включають зосередженість на звільненні полонених і встановленні сталого перемир’я, гнучку позицію щодо Мінських угод та початок розробки політики перехідного правосуддя. Натомість, слабкостями політики щодо мирного врегулювання є надмірне форсування мирного процесу, ігнорування питання Криму, неналежна комунікація з внутрішніми гравцями та дефіцит професійних кадрів, залучених до прийняття рішень.  

 

 У 2019 р. відбулася найпомітніша активізація мирного процесу навколо врегулювання конфлікту на Донбасі за останні чотири роки. Півроку президентства Володимира Зеленського та 100 днів роботи нового уряду дають підстави підбити підсумки політики нинішньої влади щодо врегулювання конфлікту.

Сильні сторони:

  1. Зосередженість на звільненні полонених та встановленні сталого перемир’я. Спрямувавши основні зусилля на досягнення цих цілей, Зеленський показав міжнародним партнерам, що прагне активізувати мирний процес для порятунку українських громадян, які страждають від обстрілів на лінії розмежування та перебувають в неволі. Відповідно, Україна застрахувала себе від можливих звинувачень у блокуванні мирного процесу, переклавши на Росію відповідальність за долю цих осіб.
  2. Гнучка позиція щодо Мінських угод. На відміну від Петра Порошенка, мирні кроки якого були зав’язані на Мінських угодах, команда Зеленського не відкидає перегляду Мінських угод або навіть виходу з Мінського процесу, якщо Росія не продемонструє прогрес у мирному врегулюванні. Таким чином, нова влада посилає сигнал, що Мінські угоди, які були підписані в інших військових, політичних та економічних реаліях, не є безальтернативним рецептом врегулювання конфлікту.
  3. Початок розробки політики перехідного правосуддя. Команда Зеленського ініціювала розробку законопроекту про перехідне правосуддя, прийняття у першому читанні законопроекту №9438, який приводить Кримінальний кодекс України у відповідність з міжнародним правом, а також заявила про намір ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду. Ці кроки мають на меті відновити права жертв збройного конфлікту і подолати безкарність за воєнні злочини та злочини проти людяності після повернення контролю над окупованими територіями.

Слабкі сторони:

  1. Надмірне форсування мирного процесу. Оголосивши встановлення миру на Донбасі пріоритетом свого президенства, рейтинг Володимира Зеленського потрапив у залежність від прогресу у мирному врегулюванні. Після обміну полоненими, схвалення «формули Штайнмаєра» та розведення сил на трьох ділянках рейтинг Зеленського продовжить падіння незалежно від його подальших кроків: як від політичних поступок Росії заради якнайшвидшого врегулювання конфлікту, так і від безрезультативності мирного процесу. Крім того, його команда не усвідомила, що українські державні інституції зовсім не готові до гіпотетичного повернення контролю над ОРДЛО у випадку проведення там виборів у 2020 р.
  2. Ігнорування питання Криму. Зосередившись на досягненні миру на Донбасі, Зеленський практично не піднімав питання Криму під час зустрічей з главами іноземних держав. Цього року були всі підстави активізувати дипломатичні зусилля на цьому напрямку – безпрецедентні за роки окупації арешти в Криму з політичних мотивів (38 осіб були позбавлені волі за перші десять місяців 2019 р.), мілітаризація півострова, яка створює загрозу не лише Україні, а й країнам Чорноморського басейну (Румунії, Туреччині, Болгарії) тощо. Це могло би зменшити шанси на нормалізацію відносин між європейськими країнами та Росією, якби ключові партнери Києва розглядали анексію Криму та конфлікт на Донбасі як взаємопов’язані наслідки російської агресії.
  3. Неналежна комунікація з українськими військовими, профільними державними установами, парламентською опозицією та активною частиною суспільства. Результати кулуарних перемовин (схвалення «формули Штайнмаєра» в російській інтерпретації, видача Володимира Цемаха в процесі обміну полоненими) подекуди відрізняються від «червоних ліній», які були заявлені у публічних виступах високопосадовців. Це викликає недовіру в діях команди Зеленського не лише серед патріотичної частини суспільства, а й співробітників державних установ, які присвятили себе відстоюванню національних інтересів. Відсутність належної комунікації із зацікавленими гравцями підживлює протести проти політики Зеленського щодо мирного врегулювання.
  4. Дефіцит професійних кадрів. Чимало осіб, які розуміють об’єктивну картину ситуації, були не залучені до прийняття рішень або звільнилися (Олена Зеркаль, Євген Марчук, Роман Безсмертний). Як наслідок, великий вплив на формування політики Зеленського щодо мирного врегулювання мають представники фінансово-промислових груп, скандальні особистості та особи без належного дипломатичного досвіду. Це підвищує ризик стратегічних помилок України під час переговорів у Нормандському форматі та засідань Тристоронньої контактної групи.